Пастирське Послання Конференції Римо-Католицьких Єпископів України на Неділю Святого Сімейства – 28 ХІІ 2008
Улюблені в Христі Брати і Сестри!
В цей особливий період, коли Свята Церква з радістю святкує таємницю Народження Ісуса Христа, стаємо біля вівтаря, щоб звершити Пресвяту Євхаристію. Збираємося як парафіяльна спільнота – родина Божих дітей. І тут між нами, близько Новонародженого Ісуса, у цю Неділю Святого Сімейства, в особливий спосіб присутні Пресвята Діва Марія – Богородиця і св. Йосиф – Опікун Спасителя та Її Пречистий Обручник.
Ісус Христос – правдивий Бог і правдива Людина – бажав прийти у світ в людській родині, щоб не лише з міццю підкреслити важливість подружжя, котре Творець установив на початку, але піднести його до гідності таїнства і, таким чином, освятити кожну людську родину.
- Так склалося, що на цей рік припадає 40 річниця проголошення Святішим Отцем Павлом VI енцикліки „Humanae vitae”. Повчання цього документу є особливо важливе для родин, бо воно основане на моральних засадах, встановлених Господом Богом, які стосуються подружньої пари у найбільш шляхетній, делікатній і святій сфері – передавання людського життя.
Це сам Творець, коли „сотворив людину на Свій образ…, чоловіком і жінкою сотворив їх, благословив і сказав їм: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі… ” (Бут 1, 27-28). Господь Бог, сотворивши людей з любові, запросив їх, „коли стануть вони одним тілом” (Бут 2, 24), до участі у тайні передавання дару життя.
Тому, власне, Йоан Павло ІІ, пояснюючи енцикліку „Humanae vitae”, підкреслює, що з точки зору моральних засад цього документу центральне значення має фрагмент: „Церква … навчає, що кожен подружній акт повинен бути відкритим на передачу життя” (HV, 11). „Це вчення, … базується на встановленому Богом нерозривному зв’язку, якого людина не має права самовільно розривати.” (HV, 12).
У „Humanae vitae” Святіший Отець Павло VI передусім пригадує і навчає, що Творець у своєму задумі тільки подружнім парам дає право на любовне поєднання. А це тому, що тільки справжня, тобто вірна, виключна, жертовна і взаємна подружня любов може гарантувати відповідальність за нове людське життя. Тілесне і духовне поєднання подружжя є правочинним і дозволеним тільки у тому випадку, коли воно є вираженням вірної любові, яка відкрита на передавання життя. Хоча подружня вірність іноді є важкою, однак вона є джерелом глибокого, тривалого щастя (HV, 9).
- Скільки подружніх пар може сьогодні сказати про себе, що вони є не тільки одним тілом, але мають одне серце і одну душу, що кожен їх подружній акт відкритий до передавання життя? Він може і повинен бути плідним, також і тоді, коли не зароджує нового життя – в такому випадку він стає плідним духовно, зміцнюючи їх духовну єдність. Для подружжя жодний подружній акт не є нейтральним для їхнього зв’язку. Кожне зближення зміцнює або послаблює подружній зв’язок, підтверджує або ставить під сумнів подружню любов. Розмежування подружнього акту та Божої істини є однією із головних причин життєвих трагедій окремих людей, криз родин, розлучень.
Правильно переживати своє подружнє поєднання здатні лише ті, котрі щиро і глибоко вірять, що це сам Господь Бог, а не вони самі чи сліпий випадок, керує їхнім життям, що Він знає їхні потреби, і тому те, що їм дає, є добрим для їхнього дочасного життя і вічного спасіння; є добрим, навіть тоді, коли цього не розуміють. Такі подружжя, завдяки вірі у Божу присутність в їхньому житті, вміють панувати над собою і жити глибоким духовним життям: уважно і з живою вірою прислухаються до Божого Слова і у Його світлі йдуть дорогою навернення, часто приступають до св. Причастя, поглиблюють свій зв’язок з Богом через щоденну, систематичну спільну молитву, особливо молитву на розарії. Тоді стають здатними розпізнати у вірі й виконати у своєму житті задум Бога, котрий дає силу для його виконання (HV, 20). Подружня чесність вимагає, щоб чоловік і жінка здійснювали подружній акт тоді, коли обоє принаймні намагаються вчинити своє подружжя союзом, у якому воно стає одним серцем і однією душею. Потрібно, щоб під час подружнього акту вони передусім обдаровувались взаємно, а не використовували один одного егоїстично, виключно для заспокоєння пристрасті.
- Відкидання Бога і Його заповідей, особливо у сфері передавання людського життя і його пошани, відбувається по-різному. Найжахливішим з них є аборт. Потрібно відкрито сказати, що тільки протягом останніх 30 років знищено на світі понад мільярд людських істот, у середньому біля 50 мільйонів у рік, шляхом застосування різноманітних, вишуканих методів аборту. Власне, аборти, здійснені найчастіше з метою планування сім’ї і демографії народу, елімінування людей-інвалідів, чи розвитку нової євгеніки, є ганьбою і найбільшою провиною, що обтяжує сумління окремих осіб, народів і цілого людства другої половини минулого століття. На жаль, значний відсоток вбитих становлять діти, зачаті на нашій землі, у наших, також християнських родинах. Вони були вбиті руками наших лікарів, найчастіше на прохання або за тихим дозволом їхніх матерів і батьків. „І якщо, – каже Мати Тереза з Калькути, – самі батьки вирішують вбити свою зачату і через те найбільш беззахисну дитину, то що може зашкодити нам повбивати один одного?”. А Святіший Отець Йоан Павло ІІ, навчав що „народ, який вбиває своїх власних дітей, є народом без майбутнього”.
Подружжя використовують також усякого роду протизаплідні засоби під час здійснення подружнього акту, не зважаючи на його наслідки. Головною метою співжиття стає тоді заспокоєння пристрасті, а друга особа трактується вже не як цінність сама по собі, але як засіб для задоволення своєї пожадливості, а пізніше стає просто знаряддям, яке після використання можна викинути, як непотрібну річ. Той, хто здатен на безвідповідальні сексуальні дії у подружжі, швидко стає жертвою спокуси подружньої невірності (HV, 17). Святіший Отець Павло VІ у своїй енцикліці каже: „Слід висловити тривогу через те, що чоловіки, котрі призвичаїлися до протизаплідних практик, можуть втратити пошану до жінки і, легковажачи її тілесним благом і психічною рівновагою, сприймати її як звичайне знаряддя задоволення своєї пожадливості, а не як супутницю, яку слід поважати і любити” (HV, 17).
- Потрібно з сумом зазначити, що Божа правда про подружнє життя, вказана у енцикліці „Humanae vitae”, більшістю людей не прийнята. Сучасний світ досвідчує гіркі наслідки. Пророчими виявилися слова Святішого Отця Павла VІ, котрий застерігав, що відкидання Церковного вчення „відкриває широкий і легкий шлях до подружньої невірності і до загального послаблення моральності” (HV, 17). Сьогоднішня криза подружжя і послаблення моральності підтверджує, наскільки пророчим було застереження Святішого Отця.
- На закінчення Енцикліки Святіший Отець Павло VІ, в особливий спосіб звернувся до єпископів як наступників апостолів, закликаючи, щоб захист гідності та святості подружжя вважали за найбільше та найвідповідальніше завдання сучасності (HV, 30). Сьогодні ми бачимо, що від прийняття цього обов’язку залежить не лише розвиток християнської родини, але навіть її подальше існування.
Добре собі усвідомлюємо, що не зуміємо виконати це завдання без допомоги священиків, богопосвячених осіб, а також тих світських братів і сестер, котрі щоденно пояснюють Божу науку молоді, нареченим, подружжям та батькам. Тому звертаємося до вас, Брати і Сестри у Христовім покликанні, щоб ви у дусі вірності Господу Богу і Церкві переказували їм цілу правду стосовно цих делікатних справ і були чуйними та відповідальними духовними керівниками їхнього сумління.
Наостанок, звертаємося до вас, дорогі подружжя, а також ви, котрі готуєтеся до подружнього життя! Оскільки найважливіші подружні і батьківські справи будете вирішувати у ваших сумліннях, пам’ятайте, що Господь і Його закон мають бути їх остаточною нормою. Нехай через ваше сумління промовляє Христос, а не світ, що пропагує сьогодні усяким доступним способом лукаву ідеологію пошуку приємності і заспокоєння пристрасті, що не визволяє, а лише поневолює людину та чинить її здатною на найбільший злочин.
Вдивляючись у Святе Сімейство – Ісуса, Марію та Йосифа, на труд і радість вашого подружнього та сімейного життя, а особливо на відкритість у вірі та довірі Господу Богу у прийнятті дару життя – кожної дитини, з цілого серця благословляємо в ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Від імені Конференції Римо-Католицьких Єпископів України
Архієпископ Мєчислав Мокшицкі
Голова Конференції
